Я так хотів Тобою напуватись,
Ковтками свіжої холодної води
І понад все любити, і боятись,
Що ввечері Ти можеш не прийти.
Я так любив Тебе покуштувати,
Мій головний сніданок і обід.
Моя краплинка життєдайної наснаги,
Мій жар і невимовно ніжний лід…
Я призвичаївся до Твоїх поцілунків,
Моя розпусна і цнотлива Ти.
Ти стала найміцнішим з обладунків,
В яких мені доводилось іти.
Прийди і нагодуй мене собою.
Востаннє. Як ніколи і сповна.
Побудь для мене Ти прозорою водою,
Побудь п’янкою краплею вина.
Побудь, щоб понад всіх запам’ятатись,
Й зволожити мої сухі уста.
Останньою вечерею, щоб стати.
Сорокома п’янкими із звичайних ста.
23.11.2013р.
автор: Володимир Кучерявий