Володимир Кучерявий – В Тобі заплуталась замріяна зима…

В Тобі заплуталась замріяна зима
І гріє руки об Твоє волосся…
Коли у душі вдерлася пітьма
Нам зберегти кохання не вдалося.

В Тобі воює змучений океан,
Що хвилями нам падає в долоні.
Не плач. Повір, це наш самообман.
Поглянь. На зледенілому пероні
Людська юрба читає наш роман.

Скажи мені, як довго маю я
Шукати Твоі очі в перехожих?
Ти знов шепочеш, що Ти не моя.
А я підшукую людей на Тебе схожих,
Йдучи в світанки мовчки навмання.

Скажи, що далі? Як тепер мені
Тебе одну із тіней паперових
Знайти в собі, коли думки німі
Зв’язали нам із відчаю окови
І ми з “близьких” залишились “чужі”.

Із першим снігом наш зелений чай
Все пережив невипитим коханням.
Останній раз благаю: не зникай.
Здійснись мені розгаданим бажанням.

автор: Володимир Кучерявий