В великій кружці ароматний чай,
Та ще одної так не вистачає…
Згадай, удвох, як поселились в рай.
Без тебе раю вже немає…
Згадай: до ночі говорили в слух
Про те що було і про те, що буде.
Тепер до слів твоїх я вже оглух
І зранку більше ти не будиш…
Тепер зимою я гуляю сам,
А ти пішла в мою останню осінь.
Я заздрю крижаним вітрам,
Що десь торкаються твого волосся.
Ти пам’ятаєш, як «люблю» писала
На ратуші, що височить над Львовом?
Так от: уже зима настала
І снігом напис замела невипадково…
Стираю спогади, випалюю тебе,
Немов тату, що вибив на зап’ясті.
Коли ж усе це врешті-решт мине?
Чому у мить пропало щастя?
Заплутався у спогадах й житті,
У павутині слів і обіцянок.
Продовжую писати я листи,
Та не наклею більше марок.
Зберу їх в стіл і стрічкою зв’яжу
Й відправлю у своє минуле.
Я вітру пошепки скажу:
«Пришли їх їй. В той час, коли усе ще бŷло…
30.08-06.09.2013р.
автор: Володимир Кучерявий
