Я допалю твою цигарку,
Може й доп’ю твоє вино.
Я почекаю ще до ранку,
Все просто так, аби було.
Я розіб’юсь об твої стіни,
Я упірну у світ брехні,
Я опущуся на коліна,
Бо вже не соромно мені.
Я поцілую тобі руки,
Вдихну останній подих з вуст.
Скажи, для чого ці всі муки?
Я ж тебе більше не боюсь!
Хоч вирви на мені волосся,
Хоч поламай мені кістки,
А що із цього зосталося?
Недопалки й пусті пляшки.
Я повернулась у реальність,
Я опустилася із хмар,
А ти ж був “містер – досконалість”
Тепер я бачу ким ти став.
І я покину тебе вранці,
Коли доп’ю твоє вино.
Лишу помаду на віконці
І просто так, аби було…
автор: Влада Гонгало