Пишу тобі здалека, де мороз
чіткіше на вікні виводить підпис.
Мені сьогодні хочеться напитись –
мої рядки не сприйнято всерйоз.
Рядки, де кожна крапка, як гвіздок,
надійно до паперу кріпить рими,
читаються не так, або не тими…
Мій телефон годину тому здох.
Ну, менше з тим. Пишу тобі про те,
що хочеться майданівського чаю,
що все ж таки чогось не вистачає,
про те, що сніг мете, мете, мете…
Про те, що я – доступний всім вітрам –
вискакую за куревом о восьмій.
Про вітер, що блукає у волоссі,
і небо, чий засніжений екран
нагадує ще лампову “Весну”,
в якої повернулася антена…
А знаєш – я сьогодні не засну,
хоч як би не було без тебе темно.
07.02.14
автор: Влад Лукащук
