Надя Ковалюк – Вкриває плечі зоряною шаллю…

Вкриває плечі зоряною шаллю
Розгнівана цариця – чорна ніч…
Твоє – “пробач”, моє – “іще кохаю”…
Ми зіткані з тобою з протиріч…

Твоє “пробач”- не грітиме долоні.
Його вага- що дим від цигарок.
Навіщо ти цілуєш мене в скроні,
Якщо натиснув пальцем на курок?

У потайних кишенях мого серця –
Сто тисяч нездійсненних сподівань…
Та все пройде, усе колись минеться,
І я тобі пробачу без вагань:

Печалі переповнені корита,
І сльози по ночах рясним дощем,
І душу, що була така відкрита,
А ти її – неначе тим ножем.

Та ніч – цариця- знову плечі вкрила.
Вона – кохання нашого вдова…
Пробач і ти-за те, що так любила.
Бо я…простити…так і не змогла.

автор: Надя Ковалюк