Віталія Попович – Юне дівча в заквітчаній хустині…

  1. Поезія
  2. Живі Вірші
  3. Віталія Попович – Юне дівча в заквітчаній хустині…

Юне дівча в заквітчаній хустині
ховало бідну долю від людей…
Ще вчора і сама була дитина,
а нині своє тулить до грудей.
Маленьке щастя, тільки народила
без шлюбу, як годиться, без вітця,
Дала життя, а честь свою згубила,
бо одягла хустину без вінця.
За брязкальце з гарячих сліз намисто,
І поглядів осудливих полин,
Ніхто не пожалів малу невісту,
Ридав у сповитку і горе-син,
Вона тулила, а у грудях мліло,
від докорів, жорстокої брехні,
І материнське серце скам’яніло:
“Не треба людям – то нащо мені!!!”
Юне дівча в заквітчаній хустині
лишило долю у чужих людей.
На личко ще й сама мала дитина,
а у очах помалу гаснув день…

автор: Віталія Попович

Юне дівча в заквітчаній хустині

Меню