Віталій Керестен – Незнайома

Громадський транспорт, божевільний задум,
у внутрішній кишені паспорт.
Наші шляхи не перетинаються.

Певно я в останніх рядах театру осені.
Вітер різав очі,
і я ніколи не стану, тим ким я хочу.

Ось воно. Наче моментально вивчив, риси незнайомої – ніжне обличчя.

Роблю незграбний вигляд мов не дивлюсь, не ховай обручки, мої очі її знайдуть.

Знову всередині мене, тліє бажання тканина, на цій зупинці виходять сподівання, а я
мабуть
за ними

Спроби сказати привіт – будуть такі невдалі.
Наступна зупинка моя
а ти певно їхатимеш далі

Здавалось би так легко,
Змінити хід подій буденних сірих.
Хочу знати тебе та невпевнений, що познайомитись зумію.

Проводжаю твій погляд сумний,
ще до середи, потім легше стане, за нею день ще один,
а потім останній.

Незнайома. . .
Надія тікатиме та не мене
Ти кохатимеш – та не мене. . .

автор: Віталій Керестен

Незнайома