краплі тебе осідають на передпліччі
видихи як і удари у серце – ритмічні
хочеш – бери, я ж віддаю тобі владу
надану мною останнім ночам листопаду.
гострі шипи. де притуляться змерзлі коліна?
Посмішка твоя потягується дитинно
лічить на пальцях горнятка допитого чаю
скуповую календарі і у них відзначаю –
числа котрі почались ніби чиїсь кроки,
звідки й докуди, навіщо, відколи й доки?
падаєш – падай я грітиму твою спину.
єдину й святу. непорочну святу і єдину.
автор: Віолетта Димна
