Відлига

Голова схилилась на плече,
свитою ледь закрита,
ні слова, а все тече
течія біллю вкрита.
Вислухай, та може зрозумій
розум мій, що у тумані,
безлад подиху і дій,
почуття мої тобі підвладні.

О пташко, серце крає
течія, що ллється без зупину,
думка безладу карає
за несказані слова у спину.
Зачинились за тобою двері,
боявся я стулити очі уві сні,
сп’янівши від втрати вперше,
зникла радість в нові дні.

Вмить розтала серця крига,
впала нами побудована стіна,
милує нас зимова відлига,
все позаду, як ніч страшна…