Вероніка Петрик – “Промені”

Але моя інакша любов не пускає зі смут,
моя інакша любов стелить у серці бруд,
б’є з безвиході посуд,
лишає все іншим на розсуд
та вирізає серце живцем.
Я живу так. Стаю молодцем.

Безвольним виродком з нескінченим смутком.
Моя інакша любов нагнітає хутко,
лишає прикро,
щоб все обридло,
щоб не кохане, не миле
нове.
В грудях палає,
тому по щоках злива ллє.

Що з цим робити?
Жаліти чи вбити?
Спробуй все з мене вибити,
наново вшити
інакшими нитками любов інакшу, кращу, більшу.
Я щось важу? Я ж відчуваю шкірою тишу.

Я проспіваю тобі сонети,
я напишу тобі нові куплети,
вивернусь м’язами-ребрами назовні,
тільки -но вузлики між нами стануть вузами. Сильні. Кровні.
Мої руки нелюблені,
пальці немиловані,
інакша любов ламала, гасила
світло. А ти даси
промені.

автор: Вероника Петрик

Промені