Вбивай мене словами і шматуй.
Добий мене. Бо я і так вже мертва.
Я пережила сотні тисяч бурь.
Але ось ця була уже нестерпна.
Шмагай мене. Тавруй свою печать.
Знов ти залишиш на мені цей спомин.
Слова. Слова. Ще трішки й спопелять.
Й душа відлине через сірий комин.
І полетить у небо до зірок.
Розхристана, сполохана й неждана.
А ти кричи на тіло без думок.
Ще вчора ти шептав йому : “Кохана”…
автор: Алла Жабокрик