Про нас пам’ятатимуть зорі та skype,
Й маленькі провулки, що точно для двох,
І в соннім освітленні Краківських кнайп
Згадаєш колись наш сумний епілог.
Облиш дороге в електронних листах,
Залишившись спомином темних ночей,
Життя не шукатиме мирного стяг,
Тим паче, коли рандеву – це e-mail.
Ба, кожен твій день – черговий краков’як,
Танцюєш його, не відкривши вуаль,
А кожен мій день, бойовий мов гопак,
Самотній козак – не боєць-самурай.
Твій пастор – Вишневський, коханець – Шопен,
В душі ти – царівна дворянських епох,
Я – жертва Шенгену й Шекспірівських сцен,
Ось бачиш, немало капканів для двох.
До сліз не спускайся, ну що ти, облиш,
Нам вистачить вдосталь й жовтневих дощів,
Кохатиме Віслу Маленький Париж,
Яку в мережевому світі зустрів.
А що випадкове – то все неспроста,
Про це і без мене ти знаєш сама,
Про нас пам’ятатимуть тихі міста,
Хоч спогади – те, чого більше нема…
автор: Ваня Добруцький
