Одного разу я впаду дощем тобі на вії ,
ти не відчуєш — зовсім не болить .
Тихо – тихо скотиться краплинка без надії
до ніг упа́де з пилом закипить.
У небі бурому грім і блискавиця ,
в зіницях чорних відіб’ється світлий блиск
на мокрих вулицях так хо́роше сидиться
вільно дихати …ніку́ди не спішиш.
Стіна плачу́
а хто її так бачить?
Це небо плаче , кажуть ,
Чи не так?
Хто зна , можливо це кохання втрачене
сльозами Ангелів
вмиває нам уста.
автор: Valia Furmanchuk
