В поривах вітер грається волоссям,
Ніби достиглим польовим колоссям,
Куйовдить зачіску, здуває на лице.
Холодними руками обіймає,
Тоді відштовхує, але ще щось тримає,
Ніби навколо мене є кільце.
Я вітру в боротьбі повільний ворог,
Ми ніби пароплав і ночі морок.
В невидиме потрапила сільце.
То й не назвемо суперечку боєм.
Ми розмовляємо, нас лише двоє.
Я і природа наодинці. І все це…
автор: Лі-Кіма Валько