Чому сумуєш, любий друже?
Насупивсь весь і погляд злий..
Тобі ж весь світ тепер байдужий,
Похмурий, сірий і німий…
Ти руки вгору простягаєш,
Прокльони в небо відсилаєш,
І гнівно долю ти виниш,
За те, що ти в житті не маєш…
Покинула тебе дівчина,
Погана в тебе батьківщина,
Про тебе друзі забувають,
В сім’ї тебе не помічають…
Усе погано, все не так,
Не те житло, не та робота,
Життя не те і світ не той,
В якому ти лише ізгой…
Облиш, колего, темні думи,
Повище ніс, всміхнись життю!
Нехай твоя душа співає,
Подібно пташці-солов’ю!
Причина всього – це не доля,
Бо наслідок у неї є!
Тож покажи, де твоя воля,
Що маєш місце ти своє!
Скоріш тікай з темниці болю,
В прекрасний світ великих мрій,
Ти зможеш все, бо маєш волю,
Повір, все вийде, швидше, дій!!!
Тому зітри гримасу болю,
Ти здатен сам творити долю,
Будь радий ти новому дню, І йди так далі по життю!
автор: Олександр Маньшин