“Чого  цвірінькаєш,  дурний,  чого  голосиш?
Хіба  ж  ти  трясці  захотів?
Що  заманулося,  чого  ти  не  попросиш,
Чи  сім’ячка,  просця,  пшонця,  чи  то  крупів,—
Всього  ти  в  кліточці  по  саме  нельзя  маєш,
Ще  й  витребенькуєш,  на  долю  нарікаєш”,—
Так  в  клітці  підлітка  корив  снігир  старий.
“Ой  дядьку,  не  глузуй!  —  озвався  молодий.—
Недарма  я  журюсь  і  слізками  вмиваюсь,
Недарма  я  просця  і  сім’ячка  цураюсь.
Ти  рад  пожорні  сій,  бо  зріс  в  ній  і  вродився;
Я  ж  вільний  був,  тепер  в  неволі  опинився”.

1  листопада  1827  року

Меню