Тіло ,як мішок з кістками.
Обіймати тебе – хміль.
На спині суцільні рани,
а ті рани мучить сіль.
Очі висохнуть за ночі,
що зі мною проведеш.
Я тебе таку не хочу .
доторкнуся і впадеш.
Та і я уже нормально
не тримаюсь на ногах.
У тобі я бачу смуток,
у собі – безжальний страх.
автор: Анастасія Марчук