Тиша – вона мене лякає,
Я надто сильно боюсь залишитись у ній.
Наче б то нічого страшного в ній немає,
Та вона одразу ж не сподобалась мені.
Здавалося б, всі люди прагнуть тиші
І їдуть до околиць з міст великих,
Щоб собі тихенько жить, як миші,
В будиночках просторих, невеликих.
Де повітря буде свіже і пахуче,
І де лани є і сади квітучі,
Де є безпека для своїх дітей,
Де добро і честь – одне із перших у людей.
Та зовсім не цієї тиші я боюсь,
Якої прагнуть люди всі міські,
А тієї, що наступить враз,
Та ніхто не буде вже порушувать її…
Адже коли хтось зіпсує ваш спокій –
Це означає те, що ви – не одинокі,
Бо коли були б ви, як билина в полі,
То залишилися б у тихім колі,
Залишилися б із тишею разом
Ви відпочивать на самоті,
І вже б тоді ніхто, ніхто!
Порушить її вам не захотів.
Тиша – вона мене лякає,
Я надто сильно боюсь залишитись у ній.
А раптом, вже нікого і немає,
Хто б порушив тишу і мені?
автор: V.A. Віка Арцибарська