Їй не щастило.
вона засинала поруч, не разом
сплітала руки не з тими,
вплітала у коси зими.
себе називала сильною,
лишаючись надвразливою.
Її тонка шкіра
тріщала від їх різких дотиків
на сонці ставала червоною,
у тіні лишалась бавовною.
вона завжди була теплою
легкою, щирою, смертною.
Перемінилась раптово,
та той, кого відшукала
лишив у режимі очікування,
забув перевірити дихання.
І знов засинає не з тими
Нові проклинаючи зими.
автор: Тетяна Дяченко