Слухай, давай втечемо?
У нас є атлас, карти пустих міст,
у нас є наші слова, довгі та холодні ночі,
теплі зимові речі,
у нас є будинки, вулиці, твої змерзлі пальці.
Не вагайся, дівчинко моя, віддайся цілком цій втечі.
У нас є довгі, як твоє волосся, розмови,
теплі, як твої плечі, обійми,
у нас є небо, кольору твоїх очей,
нам більше нічого, по правді, не треба.
У нас є дороги, загадкові і таємничі,
як твоє минуле,
у нас є трохи випивки, у нас є сюжет роману,
давай його проживемо, нам помирати ще рано.
Дівчинко, давай втечемо!
Нам вистачить твоїх родимок,
які, мов міста, освоїли твоє тіло,
отримали власні назви, отримали власних керівників.
Нам вистачить моїх віршів, нам вистачить твоїх рукописів,
нам справді так мало потрібно, щоби бути разом.
Дівчинко, давай втечемо?
тримай мою руку.
автор: Тарас Марищук
