Він хоче її як жінку.
З усіх жінок
вона йому найскладніша і найбезмежніша.
Любити її – це гратися у доміно.
І він її любить – бережно і обережно.
Він хоче її як жінку, як воду, але
боїться цієї прозорості, легкості, щирості,
боїться її зруйнувати чи вразити чимось,
і вчинки його не виказують головне.
Він звик до грубіших матерій. Тому коли
вона посміхається, він опускає обличчя.
І він би за нею пішов, та вона не кличе,
і він видихає: «Пливи, моя рибо, пливи…»
Між ними свобода, між ними така глибина,
що тільки молитись, мовчати, стояти у тиші.
Вона би його прийняла, але й він не кличе.
І їй залишається тільки вокзал залізничний
і далі пливти по морю, якого нема.
автор: Таня-Марія Литвинюк
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.