Назви мене «своєю», як бувало…
Колись давно, мов в іншому житті.
Я хочу чути як твоя незграбність
В моїм утоне мертвім каятті.
Назви мене «чужою», як це є
Нехай тривога в серце закрадеться,
Нехай на «наших» білих простинях
Моя душа ніколи більше не проснеться.
Збреши, збреши, що ще не все,
Що ми з тобою тільки лиш втомились,
Та не кажи, ніколи не кажи,
Що ми з тобою просто помилились.
Збуди кімнату дзенькітом ключів,
Мене ж це, «любий», зовсім не стривожить.
Лиш вкотрий раз «наш» світ, мабуть, зітхне
І біль в суглобах з докором примножить.
Скажи, що повернешся восени,
Прийдеш до мене мокрий і холодний…
І я спитаю: «Ти вже назавжди?»
А ти промовиш: «Я такий голодний…»
автор: Таня Гелетюк
