Лягло перо в надії у зізнаннях,
Душа зітхнула від жалю.
Я не сказала слів тобі прощальних,
Ти так і не сказав мені «люблю».
В конвертах білих,летять до тебе сльози,
Ранковими туманами біжить моя журба.
Слова в рядки скупі,важким камінням впали,
Немов холодная, могильная плита.
Останній раз пишу за не один десяток років,
Останній раз я не діждусь у відповідь листа.
Вплету червону стрічку я у посивілі,довгі коси,
Як символ вірності, тобі одному, до кінця.
Ти будеш далі жити, а я чекати кроки,
У пам’яті вертаючи літа.
Заграв оркестр у похмурий день осінній,
Згадав ти…Та уже дарма.
автор: Таня Бенещук
