По лютим морозам босоніж ішла,
Сльозою вмивала міста і столицю.
Моя мила, нене, як терпить душа,
Біль за синів, що лягли в домовину?
Обдерта до нитки надії латаєш,
Що воля, любов будуть завжди в ціні.
Із Сходу на Захід мости прокладаєш,
Бо рідним без миру тяжко в житті.
Та вірю під сонцем весняним розквітне земля,
ОдЯгне вінок моя Батьківщина.
Її не зламають, ні зброя, ні «гострі» слова,
Безсмертне ім’я її – Україна!
автор: Таня Бенещук
