У вись взлетіти б,
Розправивши широко крила.
Там можна вічно жити,
Була б лише пташина сила.
Так легко,стримано та ніжно
Відчути б на собі той дотик вітру,
Який звабливо пестить моє тіло,
Не знаючи, що хоче він: війни жорстокої чи просто миру.
Прозорістю б легкою закрити очі.
Що варто ще зробити?
Можливо знов віддатись насолоді?
Чи,як самотній вовк, на місяць повний “вити”?
Стою над прірвою.
Вперед податись чи відступитися назад?
Чи стати зовсім іншою
Й не рухатись ніяк?
Всі сторони рвуть душу,
Так різко,без жалю та без згоди.
Якщо я сильна,то боротись мушу,
Інакше – не позбавитись мені негоди.
автор: Римма Рапинчук