І все-таки важко бути самій,
летіти на крилах розбитих вже мрій…
Дивитись на право,а бачити ліво,
іти на північ,потрапляти на південь…
Всі мрії забуті,а крила – забрали…
Не можу більш мріять,не можу літати.
Ходжу по землі і дивлюся в небо…
Взлетіти не можу,але дуже потрібно…
Тіло вже ниє – взлетіти не можу,
а тілові треба,а тіло так хоче…
Покинути все і залишити час
десь можливо у пам’яті в нас…
Дивлюся в небо – бачу я волю…
Дивлюсь навколо – бачу лиш тюрми…
Світ цей тісний для мене одної
Коли внутрішні крила рвуться на волю!…
автор: Оксана Щербіцька