Гудок, гудок, гудок, гудок. “Привіт.
Ти бачиш? Наше небо надто сіре.
Ти бачиш, як руйнується весь світ?
Замало і любові тут, і віри.
Вже осінь. Вже так близько до зими…
У душу закрадається відраза
До холоду, до спогадів, до “ми”,
До болю, до розлуки, до образи.
Я вчора пропустила зорепад…
А ти, мабуть, загадував бажання.
Не вір. Мені в минулий листопад
Нічого не здійснилось, крім кохання.
Не розгубись на роздоріжжі своїх снів.
Не заблудись у мареві думок.
Немає почуттів – немає слів…
Бувай.” Гудок, гудок, гудок, гудок.
автор: Света Захарчук
