Стукало Светлана – Крізь призму просторових відчуттів…

Крізь призму просторових відчуттів,
крізь всі небачені на світі макроскопи
спинити час – єдине, що хотів,
вдивляючись у небо синьооко.

Невблагано котилося життя.
Миттєвостей знедолене натхнення.
Без вороття чи справжнє каяття?
Без каяття чи прийме сьогодення?

Щось усередині боліло і пекло.
Лапатий сніг сріблив високі скроні.
Залишить слід пташинеє крило
на серці теплий дотик від долоні.

Навіщо ти народжений отут?
Серед байдужості земного існування
невже душа не падає у бруд,
втрачаючи на краще сподівання?

Хіба на мить. А потім знову – ввись.
Блукати просторовими стежками.
Спинити час… Дивись – він зупинивсь…
Він подививсь, щоб рушити за нами.

15:27 07.01.2014

автор: Стукало Светлана

Крізь призму просторових відчуттів...