Стою на березі Десни –
Мрійливий погляд вдаль.
Вдихаю запахи весни
А на вустах бринить печаль.
Пташки й конвалії тонкі
Нагадують дитинства дні..
Покоси й з батьком вихідні,
Проведені під спів коси.
Чари річечки Десни,
Що манила щовесни,
Її особлива “хода”
Й неймовірно прозора вода.
Пройшов не рік й не два,
Лягла на скроні сивина,
Змінилась й зачарована Десна,
Стала якась звичайна…вже не та!
Життя ми швидкоплинного раби,
Й нічого вдіяти не можем!
Тож ми повинні берегти –
Все те, що повернути більш не зможем.
автор: Анастасия Хоменко