Шок

Шок,
мов ковток спирту,
чи порив вітру…
Він хотів з’їсти всі мої надії.
Я знаю, що марно кудись поспішати,
старатись успіти.
Хіба, що любити, закривши очі,
закривши їх на все, –
і зомліти…
Деградуючий розум вже не буде проти.
Ти знаєш, як трусить від нервів чи страху?
Мене так трусило щоночі.
О Боже, мій Боже,
припини вже ці муки,
бо не зможу знову спати до ранку.
Я не знаю за що їх мушу терпіти:
чи за ласку й подарки нав’язливі,
чи за щирі й відверті слова,
чи за те, що старався
часу більше проводити
десь у тебе, на поверхах…
Сама знаєш, що робиш не правильно,
потайки,
і вважаєш, що істинно все,
що обманом й неправдою,
як приправою гострою,
все приправиш,

автор: Андрій Чернявський