Шкільний випускний

Шкільний випускний і зорі випурхують з парти
у місті де граф програвся історії в карти,
і немов повертаючись знову до карт –
Воронцов добудовує кінотеатр.

Пірнає у крісло, рука опускається долу;
герой на екрані шарпає рвучко зі столу
руків’ям шухляду, де стопки монет і банкнот;
у залі глядач вже не зовсім глядач, а народ.

На екрані – ефес, рукавиці, розписки боргів,
персидський килим, а на стінах – утіхи богів
з полотен якогось старого голландського майстра,
що врешті відправлять графиню за графом під шмайсер.

Що йому до видінь з кіноплівки: вгамовують втому;
і що б відчували корнети на зборах парткому…
Комутатор з ЦК – це як Рюрик із прізвиськом Коба
в часи де серветка ставала кришкою гробу.

Шкільний випускний повітрулям наповнює кварти,
Севастійські святі стануть опліч шеренгою варти
щасливих сердець, повних крові, життя і надії,
і бронзовий вождь хитро мружить бронзові вії.