Сива ніч опустила повіки,
Сьогоднішній день – минуле навіки,
Ще один, немов папірець до архіву,
Звичайний, без шкіряного покриву,
Без фарб, веселкових картинок,
Квітів, сонця, казкових тваринок.
Звичайний папір з сухими словами,
До архіву життя занесли канцлерами.
Ще один день боротьби, безнадії,
В перемогах відсутній смак ейфорії.
Світ – театр, безжалісні драми
Режисер обирає для цієї програми.
Тягнуть до себе болотяні люди,
У спину штовхають звичайні,
Час розташує, просить забути
Дурощі тих, що вже крайні.
Місячне сяйво потрапляє у вікна,
Ніч темноока тепер вже, як рідна,
Темінь сховає, вкриє від зору
Думи мої, направлені вгору,
У зошит вкладе синім чорнилом,
Сон покриває залізним настилом.

Меню