Пуста симфонія ілюзій
В комунікаціях подертих стін.
З-під крану капає вода.
Важка хода…чужа орда…
Мої думки на чорній смузі.
Моя самотність – анальгін.
Та ми не друзі…
В комунікаціях подертих стін,
Там, де вмирають покоління:
Ідей, думок і починань.
Десь там у сонячних сплетіннях,
У сумнівах липких вагань.
Там, ще не вижив ні один
І все покрито павутинням.
З-під крану капає вода.
Сумна, бліда.
Це лиш вода.
Така безформна і пуста…
І в цім біда. Моя біда.
Я теж пустий. Я теж вода…
Важка хода… чужа орда…
Вривається з степів
Ворожих.
І будуть спалені міста
Та сотні інших перехожих.
Я б все стерпів, але шкодА,
Терпіти марноти не можу.
Мої думки на чорній смузі,
Усе життя на перехрестях.
Мої струмки, мої калюжі,
Любов моя – моє безчестя.
Ви так для мене не байдужі,
Моє захоплення…нашестя…
Моя самотність – анальгін.
Себе лікує від безумства,
Як зазвичАй…
Потрібно трохи вільнодумства,
Щоби пуститись навздогін.
Не полишай в мені
Свого безумства…
І прощай…
Прощай симфонія ілюзій…
З тобою зовсім ми не друзі…
автор: Роман Гуда
