Редутова Людмила – Як груди біль то надимав, то опускав…

Як груди біль то надимав, то опускав
І брилами бетонними стискало скроні,
Я помічала день, що тихо проминав
Та все дивилася у дві безодні.

Так і минула ніч, і ранок пробудивсь
Сльозами-росами, що обпікли долоні,
Що крапали на згин зап’ясть і все лились.
А я дивилася у дві безодні.

Океанічні, темні, мовчазні.
І теплі, і м’які, і морозно-холодні.
Життя своє ти мені в косу вплів,
Як я дивилась у твої безодні.

автор: Редутова Людмила

Як груди біль то надимав, то опускав...