Моя весна – то спраглий біль,
Густим туманом оповитий.
Вдихати важко цвіту хміль.
Душа співа несамовито.
Раптовий плач в душі моїй
Розірве тишу. Ніби струни,
Як всі слова мої, німі,
І пісня їх занадто юна.
І дощ пече зрадливо шкіру,
А сонце гріє прохолодою.
Бо ж звіром треба бути вміру,
І брати краще серця вродою.
автор: Редутова Людмила
