Пиши мені, сонце, коли тобі нудно.
Я завжди чекаю твоїх листів…
Пиши, коли з пар приходиш по буднях,
Коли лиш на ліжку зпросоння сів..
Прокинутись хочу з твоїми словами,
І засинати, почувши їх.
Бо ж тисячі кілометрів між нами –
Є вічне сонце і білий сніг.
Листи ці гріють мене безмежно,
Тамують спрагу, голод і біль.
Слова вибиравши необережно –
Все одно досягається ціль:
Струни серцеві симфонію творять,
Оркестр всередині наче живий,
Жаль, що творець їх далеко, не поряд,
Та творить листами шедевр новий.
автор: Андрій Прибильський