Юлька Гриценко – Зраджені
Між здорових лиш я занедужала,
Споглядаючи сонце на відстані.
І якими б не були байдужими,
Все одно ще лежатиму близько я.
Затремтіли на віях підсніжники,
А сріблясті монети розтрачені
І якими б не були ми ніжними,
Все одно, наче зраджені плачемо.
Загубились колись між роками ми,
І, здавалось, провини загладили.
Та якими б не були коханими,
Все одно ще не раз когось зрадимо.
І зустрілися десь між вокзалами.
В різні потяги сіли замріяно.
І вмивалися довго сльозами ми,
Бо нікому, крім себе не віримо.
Спощдобалось
вдячна)
Ви, Юлько, справжня поетеса! У поетичності Вам не відмовиш!
Хотілося б, звичайно, щоб без “діалекту”… Але, на жаль, рефреном звучить діалектне “бУло” замість “булО”… Це трохи засмучує, але навряд чи його можна поправити…
А от такі збіги “…ми ми” (“роками ми”, сльозами ми”) варто б ліквідувати. Образно кажучи, прекрасній душі вірша, його образам, слід дати й відповідну “одежу слова”. Не слід цим нехтувати…