Покотилася з неба та в прОсідь
Наша юності пряна стежина
І неначе прудка горошина,
Лиш тонесенький слід полишИла.
Покотилася з неба та в осінь.
Поскакали рокИ як синички,
Цвірінчали у гаї розмАїм,
До весни вороття вже немає
І так швидко мов сонце сідає,
Все торкає,торкає обличчя.
Галаслива зростає малеча.
А на серце накочує хвиля –
Як любила…як ніжно любила,
Все плелА швидкоруч.Загубила
Золоту сокровенність лелечу.
Закрилили нас роки,зам’яли,
Обіймали і знову штурляли,
Закривали нам очі й манили,
Це не ми,це вони завинили