Виснажені йдемо на роботу,
Забуваємо про власную турботу.
Спочиваєм на розламаному ліжку,
Десь шукаєм неіснуючу доріжку.
Мовчимо, коли насправді є з ким говорити,
Ніхто не хоче день словами відтворити.
Ми не боїмось втратити того, що маєм ,
Того й одні ночами спочиваєм.
Стрибай у яму, там тебе ніхто не бачить,
Тебе й нема кому уже пробачить.
Іди і борсайся у своїй затишній грязюці,
Тобі і треба так, старій, гнилій падлюці.
Сухим ніхто не вийде із солоної води,
Що хочеш від життя свого бери.
Ніщо тебе не красить краще,ніж саме твоє буття,
Але ж ти сам ідеш до свого забуття..
автор: Пащенко Юлія