ОбІб’є осінь листя дивоцвіт,
Як шибенику сором вибивають,
Скупає луки-трави в молоці,
Туманом обвитає,обвитає…
Нікого не спитає…
Набрякнуть ноги стАтної землі,
І бризне небо мокрим песимізмом,
Потоне сонце навіть на мілі,
Усе тепло спакує по валізах,
Наміриться в круїзи…
Поманить в сон осінній сентимент,
Засипле ранок сонними “не хочу”
І сонце, вже як просто комплімент,
Проміння в ароматну каву вмочить.
ЖурнІ думки розлочить…
Осінній бум.За крок уже,за мить,
Немов недуга,тихо підступає,
Уже морочить голову,п’янить,
Не спить.Серця безсовісно щипає…
Нікого не питає…