Півроку тому тут проживала дівчина з веснянкуватим лицем.
Ви любили разом переглядати фільми, хрустіти фісташками.
Ще вона готувала тобі солодкий запашний чай з чебрецем,
А її руде волосся так зворушливо пахло ромашками.
Тебе дратував її пухнастий білий кіт ( чи то була кішка ).
Несуттєво. І чому вона всюди носила його зі собою ?
Цей нестерпний клубок шерсті нищив дорогі штори і ліжка.
Проте, навіть без нього квартира стала надмірно пустою.
Ти нервувався, коли вона наводила порядок в оселі,
Бо довго шукав після нього свої арафатки й інші речі.
Коли вона пішла, з кухні зник легкий аромат карамелі.
Поширився безлад. Та й арафатки вийшли з моди, до речі.
Тебе бісило, що вона часто забувала закрити кран з водою,
А ти вислуховував нотації сусідів, що жили поверхом нижче…
Не вини її. Ти не давав їй змоги бути собою.
А творчим легше піти, ніж чекати, доки побут їх знищить…
автор: Орися Біленька
