Оля Зубарева – Вона покинула мертве місто утікши до моря

Вона покинула мертве місто утікши до моря
Від шуму якого перемішувались думки,
Читала по вустам чайок сценарій нового горя,
Сподіваючись, що холодна вода теж може бачити сни.

Вона покинула шумні вулиці утікши до неба,
Що майже безлико снувало над головою,
Хмари не мали в яскравих зорях потреби,
Але без них, надривно кричали морською молвою.

Вона покинула коробки будинків утікши до пристані,
Де горизонт запалюють помаранчеві паруса,
Де душі людей завжди чомусь голо-розхристані,
А крилами птиці рифмуються погляди у слова.

Десь там, не у місті… на перетині трьох лиш морів,
Де сонце тоне у хвилях, розбиваючись в грізні скали,
Де, майже сонні, бродять тіни живих привидів моряків,
Назавжди втоне шум вулиць, переродившись в червоні корали..

У мріях – море, за вікнами сніжний занавіс,
В обличчя – холодно, на вулицях – ні душі,
Лиш інколи, коли з серця спадає марево,
До альбатросів і шторму линуть мрійники завжди сумні.

автор: Оля Зубарева

Вона покинула мертве місто утікши до моря