Знати б мені скільки часу відведено,
Скільки сивинок в волосся уплетено,
Де спочиває загублене, втрачене,
Чому всміхаюся менше ніж плачу я?
Час поспішає – водою крізь пальці.
Там де є кома, не бути вже крапці.
Не зупиняюсь. По колу, по колу…
Все так набридло, нестерпно знайоме.
Твердості духу чомусь бракуватиме,
Спогади знову будуть мені катами.
Досить, не треба! Зізнаюсь відверто
Тебе із серця давно уже стерто!
Лиш відголоски забутих печалей
Часом тривожать, та більше не жалять.
Я сподіваюсь, час зайве відкине,
Лиш у волосся підсипле сивинок.
автор: Олеся Крисько
