Твоє фото… Записки… Букети…
Приглядаюсь в обличчя несміло,
Намагаюсь у нім розпізнати,
Що за біль ти у серці носила.
Що за біль, чи любов нероздільну,
Чи яку невиправну утрату,
Чи самотність, що так безнадійно
В собі стерти хотіла, зламати.
Чорні очі наповнені сумом –
Чом печалі ніхто не помітив?
Що тепер? Лише фото в альбомах.
Та щоденно нові усе квіти.
Чом ніхто не відлинув від справ своїх
Й не заглянув в заплакані очі,
Й не побачив як заполоняють їх
Думки чорні, холодні, пророчі?
Ти в байдужих ходила тих колах.
Божевілля підходило ближче:
Безнадійність, безвихідь і втома –
Ти стрибнула під поїзд… Навіщо?!!
…випадку, що стався 16 липня на Fulham Broadway Station, London
автор: Олеся Крисько
