Мені знов губитись між довгими, заплутаними провулками,
Вдягатись тепліше, бо все ж таки на дворі осінь,
Пити каву і палити цигарки ментолові десь за лаштунками,
Вірити в щастя, шукати його і вплітати у коси.
Гріючись, тримати руки замерзлі в старої куртки кишенях,
Ховати очі від усіх байдужих навколо у сутінки.
І вічно за щось у когось просити прощення,
Щоб не доводилось совість ховати далеко по кутиках.
Мені набридло в ці ролі вживатися
І витісняти із них себе.
І знову щоденно ковтати повітря, не дихати тижнями.
Захлинаючись марними сподіваннями, відкладати їх в папку “на завтра”.
Знов відпускати думки і вважати їх вільними,
Перетирати минуле, готуючись до нових стартів.
Я так втомилась і більше не хочу блукати підземними переходами,
Натомість мені би погрітися краще у твоїх обіймах.
Мені б до тебе… та ми один одному не підходимо…
Хоч і маємо точок перетину декілька спільних.
Знаєш, все, що мені потрібно сьогодні – це лишень обійняти тебе…
автор: Олеся Крисько