Певно, мені має бути за себе соромно,
Що мені без тебе нестерпно холодно.
Хіба ж винна я в своїй невчасності?
І в нетерпимості до двозначності?
Я просто не можу не думати про тебе.
Ти просто є. Мені тебе нестерпно треба.
Твоїх карих очей шпаринки сп’янілі –
За них чіплялась тоді, чіпляюсь донині.
Я хочу знов відчути цей шалений погляд,
В його пекучості свій відродити спогад,
Своєю вільністю залікувати стомленість,
Кохати сивину твою, страхи і молодість.
Без права на серці тебе викарбувати…
Солодке біле вино з вуст твоїх випити.
Я просто тебе ніяк не можу забути.
Голос твій, шепіт твій, плечі і руки.
Мені має бути соромно за себе.
За бажання вкрасти тебе і втекти.
Мені нічого від тебе не треба.
Тільки ти. Тільки ти. Тільки. Ти.
автор: Олена Ковалишин