Пишу тобі знов, перебивши подих.
Я вичерпала з дна останні сили.
Куди я йду по цих бетонних сходах?
Чи маю жити так, як жити вчили?
Трамвайні колії і сірі люди,
Така глибока і болюча втома.
Коли ж я до кінця це все забуду?
Я не прокинусь від цієї коми…
Думки – ось головна моя недуга,
Пишу тобі листа, не осуди.
Я в клітці мов знедолений папуга:
Без сили, без свободи, без води.
Пробач мені зламані крила,
Проплакала дірку в душі,
Замість сліз проливаю чорнила,
Я у мрії блукаю чужій.
Мене кличе до себе, далеко
Шум примарних мені поїздів.
Ти лети, вільнокрилий лелеко,
Ти вже літо своє відсидів.
Пишу тобі листа, не покарай,
Бо я ж людина, я лише людина.
Ти мені мої сльози не вертай,
Я плакати втомилась, як дитина.
Немає слів у голові порожній.
Я знову обпечу тобі вуста.
Хай посміється з мене подорожній,
Як, плачучи, пишу тобі листа.
10.09.2013
автор: Мілена
