Напевно я довго
В безодню дивилась…
Ходила по краю,
В пітьму провалилась.
Покусані губи,
Заломлені руки.
Я пальцем малюю
Портрети з пилюки.
Пронизливим сміхом
Зайшлась мимовільно,
Мій розум обрав
Самострати відтінок.
Мене у підлогу
Стіни втискають,
Квіти сарказму
Розсудок зтинають.
автор: Олександра Павленко