Цей січень не залишить нам шансу бути живими,
Бо у нас відстань, декілька кроків від краю.
Вітер зриває шапки, маски, що були щасливими
Я ж сама зламаюся до лютого, я знаю.
Я сама зламаюсь до лютого. Просто
Після зими майже кожен несе утрату,
Бо стрілки мертвої тиші проб’ють дев’яносто,
Рівно стільки годин я буду тебе цитувати.
Просто не вір, ти порушуй ту мертву тишу,
Час від часу перевіряй, чи пульс існує.
Це так по дитячому казати, що я залишу
Людину, яка мені життя малює.
Після кожного січня кожен другий хворіє грипом,
Та лікується алкоголем, а може й чаєм.
Спочатку трощить посуд, а потім зі скрипом
Кулаком свої двері у світ вибиває.
Як терпіти, коли мене нудить віршами?
Й лід під ногами стає лише тоншим,
Коли усі трубки плачуть нудними гудками
А абоненти мучать мене ще довше.
Цей січень не залишить нам шансу вижити,
Рушить на червоне, й ми вийдемо на кінцевій.
Мінус п’ятнадцять, давай ми спробуємо ожити?
Мені ж бо казали, що зими оці вже дешеві.